Міста-герої. Буча. Ірпінь. Гостомель

Місце страху, болю та смерті, де російські окупанти вчилися вбивати, грабувати та знущатися. Так можна сказати про кожне з цих міст.

Буча

«І тут мама каже: “Боже, скільки танків”. [...] три доби ми всі сиділи у квартирах, туалетах, ваннах. Ніхто нікуди не виходив. Вони почали лупити. Думали, що ми провалимося на низ... стрільба така була… останній тиждень просто обстрілювали все. Їм було без різниці, кого вбивати» (з розмови з жителькою Бучі).

За ці «зразкові дійства», про які говорила жінка, 64-та бригада, що окупувала Бучу, отримала від президента росії почесне звання. Дослівно указ путіна звучить так: «За масовий героїзм і відвагу, стійкість і мужність, виявлені особовим складом бригади в бойових діях із захисту Вітчизни й державних інтересів в умовах збройних конфліктів». Але тут правильніше читати: «за вбивства, мародерства та геноцид українського народу».

Доволі лаконічно та чітко сказав про цих «героїв» Сергій Кислиця, Постійний представник України при ООН: «Такою є російська інтерпретація героїзму та мужності – убити сотні беззбройних мирних жителів, зґвалтувати десятки жінок і дівчат і, нарешті, втекти від українських військ».

Фото: @azizkarimov

«У Бучі російська армія по-звірськи вбила 412 цивільних людей», – каже мер міста Анатолій Федорук. Це фактично кожен п’ятий городянин, котрий залишився в Бучі. На супутникових знімках видно, що тіла мертвих жителів з’явилися на вулицях міста з 9 березня – у період окупації. Це спростовує брехливі заяви росії, що ніби людей убили після відходу російських військ.

Фото: Maxar Technologies

Після звільнення міста тіла лежали скрізь: на тротуарах, подвір’ях приватних будинків, дорозі. Жертви були зі зв’язаними за спиною руками, на тілах залишилися сліди від катувань, а на потилицях – рани від вогнепальної зброї. Окупанти безжально знищували навіть автомобілі з написами великими літерами «ДІТИ», на яких люди намагались евакуюватися. З тілами вбитих зараз працюють уповноважені українські та міжнародні органи. Вони ідентифікують тіла та передають їх родичам загиблих. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба вважає, що «Бучанська різанина» була навмисною, оскільки росіяни прагнуть знищити якомога більше українців, що само собою є однією з ознак геноциду.

Фото: @irimages

Анатолій Федорук каже, що окупанти вбивали людей за складеними списками. Зокрема, вороги шукали активістів, учасників АТО та чиновників. Можливо, список прізвищ допомагали складати місцеві колаборанти. «У них були списки – я їх бачив. Не самі вони їх писали. Хтось із місцевих надиктував. Тобто окупанти заздалегідь знали, до кого йдуть, за якою адресою, до якої людини».

Також у Бучі окупанти знищили обстрілами архів українського політика В’ячеслава Чорновола та дисидента-шістдесятника, політв’язня Миколи Плахотнюка. Син Плахотнюка та племінник Чорновола – Богдан Плахотнюк коментує це так: «Знищене моє дитинство та юність… Знищено частково архів мого дядька, Героя України, В’ячеслава Чорновола. Знищено всі книжки із колишнього Фонду Чорновола та понад 60 повних комплектів десятитомника Чорновола, який впорядкувала мама. Знищено архів тата, політв’язня радянської системи Миколи Плахотнюка, крім декількох зошитів, які вилетіли під час вибуху».

Ірпінь

Станом на 30 березня в Ірпені загинули орієнтовно 200–300 мирних жителів. Про це на брифінгу розповів міський голова Олександр Маркушин. «Коли були дуже потужні військові дії, коли цілодобово йшов обстріл, людей ховали у дворах, на території парку», – повідомив пан Олександр. За його словами, багато жителів загинули під завалами будинків, а щоби їх розібрати, потрібен час.

Окрім цього, є непоодинокі випадки статевих злочинів рашистів у місті. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини в Україні Людмила Денісова опублікувала на своїй сторінці у фейсбуку наслідки звірств і знущань в окупованому Ірпені.

На сайті Верховної Ради України опубліковано текст: «На спеціальну телефонну лінію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для надання конфіденційної психологічної допомоги звернулася дівчина 17 років та її бабуся, які дали дозвіл про публікацію її історії. В Ірпені троє рашистських окупантів на очах дівчини зґвалтували її маму та молодшу сестру 15 років. З особливою жорстокістю били і ґвалтували. Обидві мертві. Дівчина у стані психологічного шоку 4 дні жила з трупами у будинку. Після звільнення міста змогла доїхати до бабусі. Вона розповіла, що поки вбивали рідних, її тримали і не чіпали, бо “бо я потвора”. Сказали “живи та передай іншим”. З дівчиною нині працюють психологи.

Армія агресора не тільки безжально зруйнувала людські життя та будинки, а ще й показала свою ницість у мародерстві. Житель Ірпеня Олександр розповів журналістці видання «Укрінформ» про те як поводилися російські окупанти. «Під’їжджає дві БМП, вискакують шість бійців і до магазину алкогольного. Фільмів надивилися: один дістає автомат, стріляє по дверях, а двері не відчиняються. В фільмі, можливо, відчиняється, а в житті ж так не працює. Він “з ноги” виламує скло. Всі натаскали собі алкоголю. Далі – магазин одягу, вибігає звідти військовий – кросівки на шиї, спортивні костюми в руках».

Ворог залишив після себе жахіття та руйнування, які українцям доведеться ще довго розбирати та відновлювати. За даними UNOSAT (супутникового центру ООН), пошкоджено 71% території міста. Російська армія зруйнувала понад 1000 будівель в Ірпені.

Фото: @misha.djos

Гостомель

Окупація в Гостомелі тривала 35 днів. За цей час зникли безвісти понад 400 людей. «Ми знаємо про людей, що вони вбиті, є підтвердження, фото- і відеофіксація, але ми досі не можемо їх знайти. Коли ще був зв’язок, нам очевидці змогли донести цю інформацію», – поділивсь очільник новоствореної Гостомельської селищної військової адміністрації Тарас Думенко. Він на початку квітня зазначив, що шукають тіло начальника Гостомельського аеропорту. Невідомо, де тіла сина директорки ліцею №1, сина та чоловіка лікарки, яка 35 днів самостійно надавала медичну допомогу людям. Імовірно, окупанти зачищали докази вбивств.

Також у Гостомелі російські війська вбили селищного голову Юрія Прилипка, разом із ним загинули волонтери Руслан Карпенко й Іван Зоря. Їхні тіла знайшли. Після звільнення Гостомеля, яке відбулося 2 квітня, світ дізнався про найстрашніші злочини російської армії. Люди помирали від насилля, вогнепальної зброї, проблем зі здоров’ям і через брак медичної допомоги. Їх катували та вбивали. Звільнене місто світова спільнота побачила в зруйнованому стані та з безліччю стихійних заховань.

«Рятівники» не дозволяли мирним жителям евакуюватися в інші міста України, але 14 березня все ж влаштували «зелений коридор». Попри домовленості, російські військовики обстріляли евакуаційну колону, що виїхала на Київ із Гостомеля. Загинула жінка, а водія одного з автобусів поранили.

Російські окупанти не жаліли мирне населення. Од новонароджених до літніх, жителі були в темних і вогких підвалах. Їжу виходили готувати на двір або у квартиру тільки з дозволу військовиків. Багато людей захворіли, а дві жінки похилого віку, на жаль, померли. Люди постійно жили під прицілом. Окупанти все контролювали, перевіряли особисті речі та водночас займалися мародерством. Вони навмисне розбивали телефони, монітори, комп’ютери, щоб ізолювати жителів од зв’язку. Через такі жахливі умови дехто давав згоду на виїзд до Республіки Білорусь із допомогою російських військовиків. Але, як знаємо, переміщувати цивільних осіб на територію іншої країни-агресора чи її союзника – заборонено.


*Ілюстрація: @Tetiana Kopytova*	*Ілюстрація: @art.malon*

Страждали протягом цих 35 днів не тільки люди. Російські військовики позбиткувалися над кіньми стайні КСК «Александрия». Рашисти спалили кінний клуб, де живцем згоріли тварини разом зі стайнею. Деякі коні змогли врятуватися, вибравшися через повалені стіни, поки полум’я не охопило все приміщення. Вони розбіглися населеними пунктами поблизу Гостомеля. Власниця стайні Олександра після звільнення міста зі сльозами на очах забирала вцілілих тварин. Їй було важко їх упізнати, бо вони мали худий і зморений вигляд. Коней досі шукають, а знайдених відправляють у безпечні стайні, де є вода, сіно, тепло та медичний догляд для травмованих.

Фото: AFP, @raybaseley.raw

Головною ціллю російських бійців був військовий аеропорт «Антонов». Найбільший транспортний літак АН-225 «Мрія» окупанти спалили під час повітряної атаки. Ця втрата – символ варварства російських військ. Поряд з аеропортом є воєнне містечко. Цілих будинків у цьому районі залишилося небагато. У деяких згорів під’їзд чи повилітали вікна внаслідок вибухової хвилі. Є й знищені будівлі.

Фото: @blaulichtmagazin

росія вчиняє геноцид в Україні

У перші дні після звільнення окупованих міст на Київщині світ побачив жахливі фото вбивств українського народу. У соціальних мережах почали масово публікувати фотодокази з хештегами #BuchaMassacre та #PutinGenocide.

Саме геноцидом, а не просто злочинами, світові західні лідери назвали дії росії проти українського народу. Президент Сполучених Штатів Америки Джо Байден, Президент Республіки Польща Анджей Дуда та Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо одні з перших визнали, що росія нищить українську націю.

14 квітня Верховна Рада України схвалила заяву «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні». У цьому контексті Україна отримала надзвичайно важливу підтримку на міжнародному рівні. Канада, Латвійська Республіка, Естонська Республіка, Республіка Польща визнали агресію та воєнні злочини рф геноцидом на законодавчому рівні.

До прикладу, постанова Палати громад парламенту Канади дослівно звучить так: «Зважаючи на значну кількість явних свідчень систематичних і численних воєнних злочинів та злочинів проти людяності, вчинених проти українців збройними силами РФ за вказівкою президента Володимира Путіна та членів російського парламенту... Палата громад Канади визнає, що РФ чинить геноцид проти народу України». Ці формулювання доволі чіткі та безкомпромісні.

Українські дипломати у всьому світі закликають держави назвати речі своїми іменами та визнати рф країною-агресором, яка вчиняє геноцид проти українського народу.

Те, що сталося в Бучі, Ірпені та Гостомелі після російської окупації, не може просто залишитися в пам’яті людей як картинка з інтернету з підписом «неприйнятний контент». За цим стоять тисячі життів невинних людей, котрі хотіли жити на своїй землі. Вони не хотіли, щоби владімір путін їх визволяв і рятував. Ці люди померли за те, що хотіли бути українцями.